ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ
Third slide label
Some representative placeholder content for the third slide.
Some representative placeholder content for the third slide.
Поняття «культура» є одним із найбільш фундаментальних і водночас найскладніших для визначення в усій системі філософського знання. Кількість дефініцій цього терміна перевищує кілька сотень, що саме по собі свідчить про його виняткову смислову глибину та багатовимірність. Культура охоплює всю сукупність людської діяльності — матеріальної й духовної, індивідуальної й колективної, — і тому постає як предмет вивчення філософії, антропології, соціології та історії одночасно.
Латинське слово cultura походить від дієслова colere — «обробляти», «плекати», «вирощувати». Спочатку воно вживалося у значенні обробітку землі (agriculture), але вже Цицерон у трактаті «Тускуланські бесіди» (45 р. до н. е.) здійснив принципове розширення поняття:
«Як родюче поле без обробітку не дасть урожаю, так і душа — без навчання. Обробіток душі — це і є філософія: вона виполює в душі пороки, готує душу до прийняття посіву і довіряє їй — сіє, так би мовити, — тільки ті сімена, які, визрівши, приносять рясний урожай».
— Цицерон, «Тускуланські бесіди»
Go somewhereУ добу Просвітництва поняття культури набуло виразного раціоналістичного та прогресивістського забарвлення. Іммануїл Кант розглядав культуру як ступінь розвитку людської свободи та моральності. Для Канта культура — це не просто освіченість, а здатність людини діяти відповідно до моральних принципів, підкоряючи природні схильності розумові.
«Набуття розумною істотою здатності ставити будь-які цілі взагалі (отже, у її свободі) — це культура. Отже, тільки культура може бути останньою метою, яку ми маємо підстави приписувати природі стосовно людського роду».
— І. Кант, «Критика здатності судження»
Йоганн Готфрід Гердер, на відміну від Канта, підкреслював унікальність кожної культури. Він відкидав ідею єдиного прогресу й наполягав на тому, що кожен народ реалізує власну «гуманність» — неповторний спосіб людського буття. Саме Гердер заклав основи культурного релятивізму й філософії культурної різноманітності.
«Кожна людина, кожен народ є сам по собі явищем природи, що розвивається за своїми власними мірою, часом і ступенями. Немає двох рослин, двох людей, двох народів, які б розвивались однаково».
— Й. Г. Гердер, «Ідеї до філософії історії людства»
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель розглядав культуру в контексті свого вчення про об'єктивний дух — як процес самопізнання абсолютного розуму через людську діяльність і суспільні інститути. Культура у Гегеля — це насамперед «Bildung» (освіта, формування), тобто процес, у якому індивід долає свою природну партикулярність і піднімається до загального, залучаючись до духовних надбань людства.
«Культура — це звільнення і праця вищого звільнення. Це абсолютний перехід до нескінченно суб'єктивної субстанційності моральності. Тому у вихованні відбувається звільнення від безпосередньої природності».
— Г. В. Ф. Гегель, «Філософія права»
Фрідріх Ніцше піддав нищівній критиці просвітницьке та раціоналістичне розуміння культури. Справжня культура для Ніцше — не цивілізаційний прогрес і не поширення освіти, а трагічна творчість, що народжується з напруги між аполлонічним (порядок, міра, раціональність) і діонісійським (хаос, пристрасть, екстаз) началами. Культура занепадає там, де тріумфує посередність і «стадна мораль».
«Культура — це лише тонка яблучна шкірка над розпеченим хаосом. Але я питаю вас: де ваш великий дракон, якого треба вбити, аби дитина могла народитись? Де воля ваша, котра прагне стати паном над собою і суддею своїм?»
— Ф. Ніцше, «Так казав Заратустра»